Чому я натиснула на паузу. Частина 1.
Дев’ять місяців тому я зробила крок, який нерідко дивує та осуджується у нашій культурі високої продуктивності — я взяла сабатікал. Це не була раптова примха. Це була гостра необхідність.
Я завжди отримувала велике задоволення від своєї роботи та професійного зростання. Карʼєра розвивалась так, як я і мріяла з проєктами які надихали, оточенням, яке розвивало.
Проте останні кілька років принесли з собою виклики, які змістили цей баланс. Зовнішній тиск війни та тривога настільки приглушили мій внутрішній голос, що я не помітила, як перетнула межу. Я опинилася в точці, де віддавала проєкту значно більше, ніж отримувала.
Результат — повне емоційне та фізичне виснаження.
Перші три місяці моєї «паузи» я робила те, чого мій організм потребував найбільше — спала. Відновлювала фізичну та емоційну енергію, яку розгубила на шляху до досягнення цілей.
У цей час я пасивно спостерігала за ринком і хочу щиро подякувати всім друзям, колегам та рекрутерам, хто писав мені з пропозиціями та запрошував до своїх команд. Ваша підтримка та віра в мої професійні якості — безцінні. І окрема подяка за те, що ви з розумінням прийняли мої відмови.
Брати час для себе — це не слабкість, а інвестиція у своє майбутнє. Іноді, щоб знов злетіти, потрібно спочатку повністю зупинитись. І я зупинилась на ТО.
А ви колись замислювались про тривалу перерву в кар’єрі, особливо в наших реаліях? Діліться думками в коментарях.
